Пізнім вечором Проул сидів за столом, який був завалений датападами. Зліва від нього лежала більший стос вже прочитаних та підписанних документів. Менший стос був з правого боку, і його він ще не продивлявся. На щастя, їх залишилося небагато. Він не думав, що зможе ще довго боротися з нестачею енергії.

Почувся тихий стук у двері його кабінету, і перш, ніж він встиг відповісти, Джаз прослизнув у кімнату з сяючою посмішкою на все обличчя (втім, як завжди).

- Здоровенький був, Проулі! – його посмішка стала ще ширшою, хоча це вже здавалося неможливим. І взагалі, він примудрявся порушуватися всі закони науки.

- Привіт, Джазе. У тебе якась справа до мене? – спитав він у диверсанта, не переймаючись тим, що той зламав його систему захисту. В нього був занадто низький рівень енергії, щоб перейматися цим, оскільки Джаз так вчиняв постійно.

- Нічо', Нічо';. Просто хтів тобі це віддати.

Втомившись здогадуватися, що «це» таке, Проул взяв те, що йому давали, не дивлячись на те, що Джаз вже давно здав свій звіт.

- Ти можеш йти.

Джаз ліниво відсалютував, в той час, як Проул дивився в залишений йому датапад, не помітивши бешкетного погляду на фейсплейті меха, коли за тим зачинялися двері.

Це були два речення, що йшли один за одним. Два простих речення поодинці. Два неймовірно складних речення разом.

Наступне твердження хибне. Попереднє твердження вірне.

Проул прочитав речення один раз. Двічі. Тричі. Його центральний процесор зациклився, і логічні ланцюги стали перегріватися.

Але якщо це твердження вірне, то попереднє…

Хряць! Він впав обличчям додолу, і декілька іскорок затанцювали довкола його голови, але датапад з руки він не впустив. Джаз, радісно пританцьовуючи, повернувся до кабінету, задоволено посміхнувся (звісно, що так) і швидко відправив повідомлення на комлінк Ретчету, перш ніж сховати непрочитані звіти у підпросторовий карман, поки Проул не встиг їх прочитати.

Він ще мав подякувати інтернет-користувачу Player4 за надання такої чудової ідеї.