В он-лайн він приходив довго. Оптика вперто не хотіла активуватися, і сикер міг орієнтуватися лише на звуки. Але й вони були відсутні, якщо не брати до уваги ледь чутний гул.
Де він? Що трапилося? Спогади вислизали як вітер з-під крил. А потім прийшов біль. Він був настільки сильним, що все, що сталося до цього, здалося десептикону милим жартом долі. Втім, системи, хоч і слабо, але функціонували, і рани поступово затягувалися. А через кілька бриймів він, нарешті, зміг побачити місце, де перебував.
Це точно не була база десептиконів. І ця кімната навіть не була схожа на ремблок. Швидше на тюремну камеру. А судячи по теплому жовто-помаранчевому кольору стелі, була камерою автоботів.
В цю мить з’явилися спогади. Про сутичку над містом яке належало червоному знаку. Про те, як його підстрелили…
До фізичного болю додався біль в іскрі. Але ж нема кого звинувачувати. Сам винен! Коли скомандували відходити, потрібно було притиснути свою гордість, а не вдавати з себе непереможного воїна. Невже він думав поодинці вистояти проти цілого гарнізону досвідчених бійців? Ні, не інакше як процесором схибнувся!
Але якщо сам винен, самому доведеться і вибиратися звідси. Від його товаришів по зброї такої милості чекати точно не доведеться. Ще б знати, що автоботи від нього хочуть, якщо не вбили до цього часу. Здається, це якось пов'язано з тією фем... Десептикон пригасив оптику, намагаючись відтворити картину того, що відбувалося за секунди до відходу в офф. Так, точно, вона вмовила своїх співзнаківців. Але навіщо?!
Він бездумно дивився у стелю. Рухатись не хотілося. Та й не було ані сил, ані сенсу. Камера виявилася крихітною, всього на кілька кроків, і добре, що крила хоч не зачіпали стіни, інакше витримати напади клаустрофобії було б неможливо. До того ж, на нього поставили блок, і тепер зброя стала непотрібним мотлохом, а про політ можна було тільки мріяти. Скоріше б все закінчилося. І неважливо чим. Очікування було нестерпнішим за біль у пораненому крилі.
Втім, довго перебувати на самоті сикеру не довелося. У коридорі почулися кроки. Швидкі і досить легкі. Вочевидь не важкоозброєного бійця. Десептикон повернув голову і побачив крізь енергонові грати ту саму фембот. Так, він не помилився коли охарактеризував її як медика. Ще й вельми симпатичну. «І що з того? - з'явилася непрохана, але така правдива думка. – Вона, в першу чергу - твій ворог ».
Айсі йшла до свого підопічного пацієнта з легким хвилюванням. Ще ніколи вона не говорила з ворогом в таких умовах. Та й взагалі, ніколи з ними не розмовляла.
Сикер зустрів її рівним і спокійним поглядом. Навіть занадто спокійним, як для військовополоненого. Хоча з огляду на його стан, навряд чи він міг будувати плани помсти.
- Привіт, - фем спробувала посміхнутися. Хоча її пересмикнуло від думки наскільки це жорстоко по відношенню до десептикона. - Як ти себе почуваєш?
- А тобі що до того? - у відповіді сикера прозвучала така ненависть, що фем здригнулася. Хоча, врешті-решт, чого ще від нього чекати.
- Я просто хочу тобі допомогти. Мені шкода, що все так сталося, але повір, твоєї смерті я хочу найменше, - якомога твердіше промовила Айсі, але не змогла повністю позбутися тих м'яких ноток, які не укрилися від десептикона. Він глянув на неї з куди меншою злістю, ніж раніше, та все одно не збирався йти на контакт.
- Стерпно, - голос у нього виявився глухуватим, але досить приємним.
- Тебе сильно пошкодили, - немов виправдовуючись, сказала фембот. - Дивно як ти так добре тримався. Я подивлюся...
Вона простягнула долоню до металевої латки на грудях. Рани вже майже не було. Наноботи визначили її як найбільш небезпечну і відновили броню в першу чергу. А ось на крило енергії не вистачало, занадто вже складною і чутливою була сенсорна мережа, і вимагала багато часу на свою регенерацію.
Мех уважно стежив за кожним рухом Айсі, від чого вона відчувала себе незручно. Щоб порушити гнітючу тишу задала питання, яке давно її цікавило.
- Яке в тебе ім’я?
Сикер відповів не відразу, немов обмірковуючи, чи варто відповідати.
- Рестлайн.
Фем кивнула.
- Гарне. І повністю відображає суть, - вона обережно, щоб не заподіяти зайвого болю, але водночас рішуче, зняла латку.
Десептикон іронічно хмикнув. В цій камері, при таких обставинах, її слова прозвучали смішно. Коли медбот відійшла щоб скласти інструменти, Рестлайн спробував сісти на платформі. Як не дивно, йому це вдалося з першого разу. Щоправда, розплачуватися довелося диким болем у крилі. Все-таки зачепив стіну, шарк би її взяв! Затиснувши тріщину, він поморщився і неголосно вилаявся.
Айсі озирнулася і знову підійшла, щоб оглянути пошкодження, і одразу наразилася на неприязний погляд сикера. Його оптика палала майже ненавистю до всіх тих хто носив червоний знак, і фем не була винятком. Рестлайн стежив за кожним її рухом, не бажаючи щоб вона торкалася до поранення. Медбот зупинилася за кілька кроків, дивлячись строго, і одночасно м'яко. Все-таки розмови про непросту вдачу десептиконів не були просто розмовами. Воїни фіолетового знаку залишалися вірні своїм принципам до самого кінця, і ніщо не могло змусити їх проявити слабкість.
- Дозволь мені подивитися, - Айсі змусила його прибрати долоню, не звертаючи уваги на тихий протест. Оптика сикера різко спалахнула від ледь стримуваної люті і потьмяніла - біль переважував всі інші почуття. - Це серйозно… Якщо найближчим часом тріщина не почне регенерувати сама, то доведеться ставити зварний шов. Іншого виходу я не бачу. У будь-якому випадку, - строго зауважила фем. - Про польоти тобі можна забути як мінімум на десяток орн.
- Можна подумати у мене буде можливість здійснити їх навіть після закінчення цього терміну, - похмуро відгукнувся Рестлайн. - Ви мені навіть антиграви заблокували!
- Це заради твоєї безпеки... - спробувала виправдатися Айсі.
- Заради моєї або вашої безпеки? - на фейсплейті сикера з'явилася недобра посмішка, і майже відразу згасла. - Якого квінта ти не дала їм пристрелити мене відразу?! Чи це новий витончений спосіб знущатися?!
Фембот трохи відступила від роздратованого десептикона. У його оптиці не залишилося й тіні від байдужості і покірності долі. На її щастя, в нього було ще занадто мало сил, щоб заподіяти будь-яку шкоду.
- Ми не вбиваємо поранених, якщо ти ще не помітив цього, - у голосі фем з’явився холод. - Коли твої пошкодження регенерують достатньо, ти предстанеш перед вищим судом автоботів.
Не чекаючи відповіді Рестлайна, Айсі вийшла з камери. За її спиною знову рівно загула енергонова решітка. Фем не бачила, як сикер провів її похмурим поглядом і замислився, спершись на стіну і злегка пригасивши оптику.
***
У ремблоці панувала тиша. Це було інше поле бою. Битви між життям і смертю, надією та відчаєм. І це було єдиним місцем, де приналежність до якогось табору дійсно не мала значення - медботи надавали допомогу всім, хто її потребував.
Рейсер склав інструменти і, полегшено зітхнувши, озирнувся. Ремблок вже давно став для нього домівкою. Як головний лікар бази, він подекуди проводив тут більше часу, ніж де-небудь ще.
Айсі теж закінчувала роботу, і вже зовсім скоро можна буде відпочити. Якщо звичайно вийде. Останнім часом база жила від нападу до нападу, в режимі підвищеної бойової готовності. Мех вже давно звик до такого життя, і не уявляв собі нічого іншого. На відміну від фем. Воно й зрозуміло. Їм би виховувати спарклінгів, а не воювати. Та, незважаючи на свою нелюбов до бою, Айсі демонструвала неймовірну впертість в роботі, і милосердя, яке іноді межувало з нерозумним ризиком. Як цього разу. Хоча... він вчинив би так само. Напевне. В глибині іскри.
- Як там наш літун? - Поцікавився Рейсер, коли вони з Айсі йшли у напрямку до особистих відсіків. - Щось говорить?
- Говорить, - усміхнулася фем. - Обурюється.
Медбот тихо засміявся.
- Очікувано і логічно. І більше нічого?
- Нічого. Йому зараз не до цього, - похитала головою Айсі. - Крило погано регенерує. Завтра сходжу ще раз його огляну.
Рейсер скоса глянув на супутницю. Ні, здається, вона говорить виключно як медик. Це тішить. Але все ж таки слід бути обачнішим, коли справа стосується ворога.
- Будь обережніше. Мало що може прийти йому на думку. Це ж десептикон.
- Потрібно бути абсолютно ненормальним, щоб нападати під прицілом камер спостереження, Рейсе. А тим більше камера добре охороняється.
- Зайва пильність ніколи не зашкодить, - вперто повторив медик. - Як на мене, то тільки повний псих міг ігнорувати відступ своїх військ і продовжувати битися один проти всіх. Ніколи не знаєш, що у таких в процесорі відбувається.
Айсі тільки посміхнулася на ці слова. Вона знала Рейсера ще тоді, коли вони обидва були бетами. І він завжди ставився до ворога з недовірою та настороженістю. Мабуть, це було правильно. Але вона завжди відчувала щось ледь вловиме, що підказувало їй - абсолютного зла не буває.
***
- Ну і коли буде вищий справедливий суд автоботів? - насмішкувато спитав Рестлайн, коли Айсі оглядала його крило. Сикер виглядав набагато краще, ніж орн назад, навіть говорив бадьоріше. Тріщина на крилі вже майже не боліла, тільки трохи пульсувала, це було неприемно, але стерпно.
- А тобі вже є що сказати? - питанням на питання відповіла фембот, не піднімаючи голови.
- Дивлячись, що ви хочете почути, - осміхнувся десептикон. - Тому що особисто у мене накопичилося багато питань.
Айсі глянула йому в оптику. Та світилася рівним червоним кольором, але не виявляла жодних емоцій. Удавана веселість в голосі ніяк не в'язалася з байдужим виразом на фейсплейті. Та він провокатор! Сподівається, що вона зараз почне розпитувати, щоб потім опинитися загнаною в куток його питаннями.
- Тоді я скажу, що ти вже в змозі витримати допит командування. І можливо, вже завтра ти отримаєш відповіді на свої питання.
Фембот ледь стримала сміх, спіймавши майже спарківське розчарування у погляді Рестлайна. Здається, він чекав зовсім іншої відповіді. Але це тривало рівно одну мить, потім оптика потьмяніла, і сикер повів плечем, немов даючи зрозуміти, щоб вона пішла. Айсі здивовано подивилася на нього, з чого б це така різка зміна настрою.
Втім, ніхто не збирався терміново вести полоненого на допит. Навряд чи десептикон розповість все і відразу, а отже можна почекати. Тим більше, що були інші, більш важливі турботи.
***
Дімлайт майже з жахом дивився на купу датападів які лежали на столі. Звіти, відомості, накази… І хоч би щось було добре у всій цій нескінченній бюрократії. Але ж ні. У сіро-білого автобота вже не раз з'являлася думка послати усе к шарктиконам, призначити собі заступника, а самому піти у безстрокову відпустку. І кожного разу ця ідея викликала нервовий сміх. Куди він піде? Що буде робити? Ця війна забрала в нього все - творців, надію, віру, мрії, стала суттю його життя, залишивши тільки ненависть до фіолетового знаку.
За дверима пролунали кроки. Тихе шипіння і на порозі показався розвідник у червоно-зеленій броні.
- Які новини, Холде? - поцікавився Дімлайт, сідаючи за стіл.
Розвідник лише похитав головою і поклав перед ним ще кілька датападів. Ковзнувши по ним поглядом, мех зрозумів, що все інше може почекати до кращих часів.
- Нічого доброго, командир. Ось тут всі дані, що стосуються пересування ворога. П'ять орн тому десептикони напали на місто Дагон.
О, Праймусе! Хоча хіба варто очікувати від них чогось іншого?..
- Хтось вижив? - нетерпляче запитав сіро-білий мех, швидко переглядаючи інформацію.
- Нікого, - Холд навіть опустив голову, намагаючись приховати тривогу і біль. - Коли ми приїхали було занадто пізно. Ми навіть не знаємо, чи брали вони бранців. Та й до того ж, Денний Центр теж зруйнований...
- Що?! - Дімлайт настільки різко встав зі свого місця, що розвідник відсахнувся від несподіванки. Зазвичай їх командир був досить спокійним зовні, хоча і віддавав часом імпульсивні накази. Але на цей раз, він був розлюченим. І не дай Праймусе десептикону опинитися в такий момент поряд. Від воїна фіолетового знака не залишилося б навіть запчастин. - Як вони посміли вбити тих, хто ще не вибрав знак?! Це вже за межею всього!.. Навіть вище командування десептиконів не дозволяло собі цієї безглуздої жорстокості!
- Лідерам відомо далеко не все, що відбувається на Кібертроні, - зі смутком зауважив Холд. - Цього разу, схоже, у Фейтгейла зовсім процесор відмовив, якщо він зважився на подібне...
Дімлайт нічого не відповів, склавши маніпулятори на грудях і дивлячись в одну точку.
Фейтгейл. Це ім'я стало синонімом злоби та жорстокості навіть серед фіолетового знаку. Очолювана ним база десептиконів знаходилася зовсім поруч з базою автоботів, і саме звідти відбувалися всі останні атаки. А отже, полонений сикер формально є його підлеглим...
Розвідник немов прочитав думки сіро-білого меха, знітився і нерішуче помітив.
- Але ми не займаємося катуванням... і не вбиваємо полонених...
- Пропонуєш залишити все як є?! – роздратовано спитав Дімлайт. - Ні, він повинен відповісти за свої злочини! А їх у нього більш ніж достатньо!
Холд, як і раніше, недовірливо дивився на свого командира. Було ясно, що той не покине цю ідею. Спіймавши погляд розвідника, Дімлайт зітхнув, і втомлено промовив.
- Заспокойся, Холде. Не буду я нікого вбивати. Це було б занадто просто.
Только зарегистрированные участники
могут голосовать
