Ще один датапад був підписаний, та відправлений у загальний стос, де нагромаджувалося ще не менше десятка таких самих документів. Дімлайт задумливо подивився на спорожнілий стіл, і з деяким здивуванням зрозумів, що вперше за багато часу робота закінчилася. До перших нових звітів...

До речі, про звіти! Біло-сірий автобот продивився стопку. Так і є - медики знову не здали їх вчасно. Та що це з ними останнім часом коїться?!

«Рейсере!» - мех викликав головлікаря бази по коммлінку.

«А?» - голос у медика був настільки незворушним, що командир на кілька нанокліків втратив дар мови. Але, взявши себе в руки, він вкрадливо поцікавився.

«Рейсер, ти про звіти не забув?»

Тиша.

«Ні, от зараз саме пишу. А що?»

«А нічого особливого, якщо врахувати, що вони повинні були бути у мене ще три орни тому. Ви там у ремблоці зовсім знахабніли?»

«Дим...» - медбот запнувся. - «Дімлайте, у мене і так роботи повно, а тут ти ще з документацією. Ну, не відбувається у ремблоці нічого нового. Пошкодження, збої в налаштваннях, переоблік медичного матеріалу... Що мені писати?! Про витрачені запчастини?! Робити більше нема чого...».

«А як же твоя помічниця? Невже не може впоратися, як раніше І, до речі, щось давно я її не бачив на базі...»

Рейсеру здалося, що земля таки йде з-під ніг. О, Праймусе! Тільки цього ще не вистачало! От чому він згадує про все ТАК невчасно?! Але процесор вже працював, намагаючись придумати достатньо достовірну брехню.

«Може. Але я поки що відправив її на реабілітацію. На лікарняному вона, одним словом», - викрутився медик, зрозумівши, що сказав майже правду.

«Е-е-е... яка ще реабілітація?!» - ошелешено пробурмотів Дімлайт. - «Який лікарняний? Я не пам'ятаю, щоб вона була поранена».

«Мені розповісти тобі про особливості функціонування систем у фемок в умовах постійних стресових навантажень військових дій?» - єхидно поцікавився Рейсер. Медик був абсолютно впевнений, що командир у такому випадку, перестане ставити питання, довірившись авторитетові головлікаря.

«Гаразд, шарктикон із вами. Але щоб звіт був у мене не пізніше наступного орна», - біло-сірий мех вирішив не вдаватися в подробиці медичних термінів, якими міг без кінця сипати білий медик. - «І взагалі, у нас військова база, а не санаторій».

«Врахую на майбутнє» - Рейсер не втримався від нервового сміху - на цей раз ніяких підозр не виникло.
***

Файрлі активував оптику і, попервах заплутавшись у ковдрі, сів у підзарядочній камері. Йшов всього одинадцятий орн його життя, а цікавість малюка не знала меж. Блакитна оптика яскраво світилася, коли спарклінг оглядався навколо, вдумливо вивчав кожен предмет, що потрапляв до його маніпуляторів, складаючи для себе картину такого складного і незрозумілого світу. Але найбільше спарклінг любив спостерігати. Дивитися як його дані займається повсякденними справами, як вона рухається, щось ласкаво говорить, дивлячись на нього. А ось опі говорив рідко. Коли він ненадовго приходив, то голос його звучав стомлено, хоч і щасливо, навіть якщо на іскрі було важко. Файрлі відчував це, нехай між ними і не було того міцного зв'язку як з дані. Рест так жодного разу не доторкнувся до малюка, відчайдушно боячись зізнатися навіть самому собі, що не представляє більше життя без цього крихітного створіння.

Але зараз в кімнаті було тихо й порожньо. Всі предмети досліджені, іграшки набридли, і Файрлі, влаштувавшись зручніше на ковдрочці, тихенько цвірінькнув, немов скаржився самому собі на нудьгу.

Почулося неголосне шипіння двері, і в кімнату увійшла біла фем. Спарклінг одразу пожвавився, замурчав, висловлюючи радість, що йшла із самих глибин іскри, і потягнувся маленькими маніпуляторами до своєї дані.

Айсі мимоволі посміхнулася, дивлячись на те, як малюк вхоплюється за її долоню і починає уважно вивчати. Потім, коли це йому набридає, він тягнеться до будь-якого предмета, що знаходиться в безпосередній близькості. І в цей момент потрібно особливо уважно стежити, щоб в його маніпулятори не потрапило щось небезпечне.

Втім, зараз спарклінг захоплено крутив у крихітних пальцях кубик, милуючись відблисками на металевих гранях, а сенсори на вхідних дверях повідомили про неочікуваних гостей.

Айсі вистачило кілька нанокліків, щоб зрозуміти, що гість не несе ніякої загрози. Вона майже спокійно зробила крок до дверей і відкрила їх.

- Рейсере? - фем відступила назад, пропускаючи медика до будинку. - Щось сталося? Ти не попередив...

Мех тільки злегка посміхнувся і обійняв сестру.

- Не панікуй, Айсі. Йшов повз вас - вирішив зазирнути. Та й Фаю не завадить профілактичний огляд.

- А я вже не можу його провести? - тихенько обурилася Айсі, до глибини іскри ображена сумнівом у її професійних здібностях. - Я теж медик, якщо ти забув.

- Збоями у картах пам'яті не страждаю, - фиркнув Рейсер і простягнув долоні до спарклінга. - Дозволиш? Поки я розповім новини з бази...

Договорити йому не дали. Або точніше, відбили бажання. Файрлі радісно зацвірінькав, вхопившись крихітними маніпуляторами за пальці медика. Малюк майже відразу зрозумів, що цей мех буде безмовно виносити всю його цікавість, і безсоромно цим користувався. Жовто-червоному трансформеру обов'язково потрібно було спробувати світ і на дотик, і на смак. А коли щось йому не подобалося, то здивування висловлювалося особливо тріскучими і, деколи, обуреними звуками.

- Цікавий і неагресивний, - зауважив Рейсер. - Це добре. Розвиток центрального процесора йде без збоїв та помилок. Чесно кажучи, я хвилююся за те, як дві базові програми будуть співіснувати в ньому. Але поки що приводу для занепокоєння немає.

- Сподіваюся, що й не буде, - посміхнулася Айсі. Вона погладила бету по шолому, і серйозно глянула на медика. - Які новини?

- Дімлайт помітив твою відсутність. Сьогодні питав про тебе. Довелося сказати напівправду, але сама розумієш, більше я не зможу тебе покривати, вибач.

Голос у Рейсера був втомленим і невеселим. Він накрив долонею затихлого спарклінга, відчуваючи биття його іскорки. Ледь чутне муркотіння порушувало тишу кімнати, приносячи деяке заспокоєння. Все, що відбувалося здавалося абсурдним, неправильним, таким що виходить за всі можливі рамки нормального. Але саме це і було життям. Тим самим, яке пробивається навіть в абсолютному мороці й холоді.

- Добре. Тоді, може бути, порадиш хороший Денний центр? - невинно поцікавилася Айсі. - Хотілося, щоб Фай був під наглядом.

- А? - не відразу збагнув медик. - Знову твої жарти...

- Знову і знову. Я не пробачу собі, якщо з ним щось трапиться. Та й ти теж.

- Знаю, - тихе зітхання. - Я щось придумаю...

Зовні почувся гул турбін винищувача. Цей шум Айсі впізнала б з тисячі, і зараз на її вустах з'явилася легка несвідома посмішка. А іскру штрикнула тривожна думка про те, що щось зараз станеться.

Щось дуже важливе.

***

Рестлайн приземлився у тіні будівель і на мить завмер, скануючи простір навколо. Не було чутно ані звуку. Спорожнілі, зруйновані й розграбовані околиці міста не являли жодного інтересу для обох сторін. А сміливців, що зважилися знайти в цих нетрях укриття, не виявилося. Окрім них двох.

Чи вже ні?

Барвисто-цифровий світ, звична картина змінилися. У чітко встановлені лінії вписалася ще одна. Чужа сигнатура. Підпис автобота.

«От квінт! Цього варто було очікувати! Ким би він не був, а мій сигнал він вже напевно спіймав. І чекає. А як же Айсі?! Невже вона...»

Огидна думка промайнула на краю свідомості і одразу ж згасла. Цього не могло бути в принципі. Якщо звичайно, вона сама не стала жертвою.

Але внутрішній ефір був настільки спокійний, що в це навіть не вірилося.

Увійшовши до будинку, сикер сторопів від побаченої картини. Айсі та Рейсер схилилися над підзарядочною камерою і про щось неголосно сперечалися. Десептикон напружився, в будь-який момент готовий відбити атаку, але автоботский медик лише ковзнув по ньому поглядом і, хитро примруживши оптику, зауважив:

- А ось і відповідь на твоє питання, Айсі.

Фембот зустріла спаркмейт теплим і настільки щасливим поглядом, що всі обурення застрягли у вокодері, і Рестлайн зумів тільки видавити.

- Що, шарк забирай, тут відбувається?!

- Вирішення нагальних проблем, - відгукнулася фем. - Мені час повертатися на базу, а я не можу залишити Файрлі самого. От і намагаємося знайти вихід з ситуації.

Насправді їй було страшно. Вона думала в цей момент зовсім не про спарклінга, а про те, як би її брат та сикер не повбивали один одного, керуючись лише командами програми. Але обидва меха застигли, дивлячись один на одного і не промовляючи ані слова.

Рестлайн вперше після знайомства з Айсі стояв навпроти іншого автобота і ясно розумів, що перед ним ворог, а він чомусь зволікає з його дезактивацією. Той єдиний раз, коли вони з медиком зіткнулися рахувати не варто, тоді ситуація була іншою. А зараз знищити того, хто тримає у маніпуляторах його власне творіння, здається верхом безумства.

- Ти що тут забув?! - рикнув десептикон, загрозливо дивлячись на Рейсера, але, втім, не наводячи зброю.

- Виконую свої прямі обов'язки, - спокійно відбив напад медбот.

- Невже? - їдко поцікавився Рестлайн. Сперечатися, погрожувати він полінувався. Орни щастя встигли прищепити відразу до приниження слабких значно більше, ніж спогади. Та й відчувалося в цьому білому мехові невловима подібність із Айсі. Але гостре почуття власності, особливо сильне у сикерів, виявилося сильнішим. - Я й сам в змозі їх захистити, не вдаючись до допомоги червонозначних.

Рейсера не особливо збентежив тон десептикона. Автобот звик до значно більш неприємних висловлювань, а найчастіше не словам, а швидкого переходу до справи. Але придумати гідну відповідь не встиг.

- Я все зрозуміла, - фем, яка досі мовчала і обмірковувала ситуацію, що створилася, зважилася подати голос. - Мені потрібна ваша допомога. Обох.

- Що це за...?! Айсі?... - очманів від її нахабства сикер.

«Автоботи ще будуть мною командувати! Дожився!»

Медик теж дещо скептично глянув на сестру, злегка піднявши надлінзові дуги. Але фембот анітрохи не збентежили два палаючих погляди, вона уважно подивилася на мехів і промовила, виділяючи кожне слово.

- Ви обидва доглянете за Файрлі, оскільки так виходить. І це буде найкраще, що ви зможете зробити для мене.

У кімнаті повисла тиша. Густа та дзвінка. І Айсі здалося на мить, що зараз станеться щось незвичайне.

- Маніпуляторша! - з вражаючою одностайністю видали десептикон і автобот.

Фем відповіла їм чарівною усмішкою.

***

Повідомлення від вищого командування прийшло, як завжди, несподівано. І містило в собі аж ніяк не заохочення.

Фейтгейл поморщився, ледь згадавши всі вирази, якими характеризувало його та його бійців керівництво. Найбільш м'яким з них було «безпроцесорне збіговисько іржавого шлаку». І ніяк цього не спростувати... Завдання вони, дійсно, не могли виконати й досі.

Завданням було в найкоротші терміни ліквідувати базу автоботів. Повне і абсолютне знищення. А замість цього - втрати бійців, дорогоцінного часу і ресурсів. І ніякого просування вперед. Природно, що це викликало гнів і самого Фейтгейла і командування.

Золотий із зеленим мех роздратовано згріб датапади у купу, маючи намір відправити їх в утиль за непотрібністю, але погляд випадково зачепився за останній звіт розвідників. За рядками цифр, сухими фразами ховалася картина міста, яке з останніх сил утримувалося на краю безодні. Єдине, що й досі давало базі сили існувати, так це вражаюча впертість та відчайдушність її захисників.

Достатньо одного удару, щоб зломити опір. Але цей удар потрібно добре продумати.

Фейтгейл примружив червону оптику і з задоволеною усмішкою приклав долоню до аудіосенсора.

***

Айсі обвела поглядом кімнату, переконуючись, що в ній панує ідеальний порядок. Вперше з того часу як вона була юнглінгом, в неї був не просто особистий відсік - крихітний і стандартний, а свій будинок, хай трохи не такий про який вона мріяла.

Фембот схилилася над підзарядною камерою і лагідно погладила Файрлі по яскраво-жовтому шолому. Спарклінг защебетав у відповідь на ласку, намагаючись висловити свою радість.

- Поводься добре сьогодні. Я скоро повернуся, - Айсі знала, що малюк ще не в змозі повністю зрозуміти всі її слова, але інтонації він розумів чудово, а зв'язок між іскрами давав дещо більше, ніж просто слова. Фай схвильовано цвірінькнув і вхопився за її пальці, не бажаючи відпускати.

«Дані йде? Чому? Куди? Я не хочу залишатися на самоті...»

Біла фем вловила зміну настрою спарклінга і хитнула головою.

- Не бійся. Ти не будеш сам. Хто-небудь за тобою обов'язково догляне.

«От тільки цікаво хто саме...»

Вчорашню новину побути з Файрлі поки Айсі буде на базі, і Рейсер і Рест сприйняли надзвичайно спокійно. Але все ж обидва меха виглядали вельми розгублено і збентежено. Їм доводилося воювати, і в цьому питанні вони були фахівцями, але стежити за спарклінгом...

Звичну тишу розірвав рівний гул винищувача, а потім кроки, які затихли неподалік від будинку. Айсі насторожилася, але за кілька нанокліків заспокоїлася і навіть мимоволі посміхнулася почутому діалогу.

Випадковість чи жарт долі, але Рейсер прибув до житла одночасно з Рестлайном і тепер обидва трансформера з деяким подивом дивилися один на одного. Білий мех, здавалося, був здивований значно більше за сикера.

«Ніколи раніше не бачив, щоб десептикон погодився на пропозицію фем, та ще й червоного знаку. Хоча... я раніше і подібних пар не зустрічав. Що відбувається зі світом?»

- І знову ти? - у голосі Рестлайна чується обурення, із ледь вловимими нотками полегшення.

- І знову я, - підтвердив медик автоботів. - Не можу ж я кинути тебе наодинці з невідомістю.

- Що-о?! Та невідомо кому ще буде гірше!

- Точно не мені, - парирував Рейсер.

Як це було дивно - бачити потенційного ворога на відстані пострілу, і нічого не робити. Навіть більше того - дозволити йому увійти в твоє життя.

Злість відійшла так само швидко, як і накотилася, залишивши по собі лише байдужість. За останній час в житті сикера відбулися такі разючі зміни, що спілкування з медиком вже не здавалося чимось незвичайним. Тому Рестлайн лише знизав плечима і першим увійшов у будинок, звертаючи на автобота не більше уваги, ніж на уламки металу біля порогу.

Айсі зустріла їх здивованим, але радісним поглядом.

- Рейсе, а як же твоя робота?

- Довіряю її тобі, - посміхнувся медик. - Офіційно я на переобліку на складі, неофіційно - там нема чого робити. Отож, будеш створювати видимість активної діяльності. І, наскільки я зрозумів по присутності Рестлайна, цей орн пройде спокійно. Чи не так? - Він глянув на десептикона, який відповів йому похмурим поглядом.

- Ну, от і добре, - заметушилася фем. - Я піду, і буду намагатися повернутися як можна швидше. Залишаю Файрлі на вас. І, - вона уважно і строго подивилась на мехів. - Заради Праймуса, не повбивайте один одного, і не перетворіть цей будинок на руїни.

- Постараємося, - пробурмотів сикер, намагаючись не дивитися на Рейсера.

Айсі посміхнулася, легенько торкнулася вустами його щоки. І від цього милого, теплого жесту на іскрі у десептикона стало тепліше.

Зашипіли стулки дверей, почувся шум транспорту, який поїхав у центр міста, і в кімнаті повисла гнітюча тиша. Ніхто з них, ані сикер, ані автобот-медик не наважувалися заговорити першими. Та й що вони могли сказати одне одному? Тут, у цій кімнаті, війни не існувало апріорі. А отже, і ворожнеча, і ненависть залишалися десь за її межами. Але як складно знову звикати до того, що ворог не завжди ворог.

- Мені не потрібна твоя допомога, червонозначний, - порушив ніякове мовчання Рестлайн. – Отож, можеш йти куди хочеш, тільки щоб я тебе не бачив.

Голос сикера був напрочуд мирним і спокійним, та й слова не несли звичної загрози, швидше прохання, виражену в типово десептиконскій манері. Він говорив, дивлячись кудись у стінку, уникаючи зустрічатися поглядом з блакитною оптикою медика.

Рейсер знизав плечима.

- Я не впевнений, що ти впораєшся зі спарклінгом. Ти взагалі маєш хоча б найменше уявлення, як за ними доглядати? А Файрлі дорогий не лише тобі.

- Як-небудь розберуся, - буркнув сикер. - Не думаю, що це складніше ніж воювати.

- Не повіриш - набагато складніше.

Медбот пройшов до підзарядної камери і обережно взяв спарклінга на маніпулятори. Файрлі весело зацвірінькав, радіючи з того, що з ним будуть гратися. Рестлайн ревно простежив поглядом за бетою, але постарався не видавати своїх емоцій.

«Це твоє створіння, - прошепотіла іскра. - І ти повинен відчувати його як ніхто, за винятком Айсі. А ти? Ти навіть боїшся доторкнутися до нього. Боїшся відповідальності? Але вона вже настала, щойно ти погодився віддати частину своєї сутності йому. Прив'язаності? Тобі від неї вже нікуди не дітися. Раніше треба було думати, а не противитися зараз...»

Десептикон спробував відмахнутися від нав'язливого внутрішнього шепоту як раніше, але не вдавалося. «Час на техогляд, процесор остаточно забарахлив» - з якоюсь відчуженістю подумав він, чудово знаючи, що справа не в процесорі, а в тих глибинах сутності, які ще ніким не вивчені. Тому він зумів лише різко поставити питання, яке мучило його вже давно.

- Якщо ти такий розумний, то може відповіси мені, чому він такий дрібний?

Рейсер здивовано глянув на сикера, автоматично погладжуючи спарклінга. Тихе задоволене муркотіння заповнювало тишу і дарувало спокій і умиротворення.

- А ти хіба не знав? Я думав...

- Що я повинен був знати? - нервово і нетерпляче перепитав Рест. Десь усередині заворушилася нехороша підозра. - Кажи нормально, без загадок!

- Буває, дуже рідко, але буває, що творіння від союзу подібного вашому... - обережно, підбираючи слова, почав Рейсер. - Спарклінг переймає не лише обидві частини сутності, але й... - він затнувся, помітивши, як червоні лінзи спалахують похмурим вогнем. - Але і є мініботом. Тому не треба дивуватися мініатюрності їх...

- Що за шлак?! - розлютився сикер.

- Це всього лише базові закони, які ніяк не обійти, - спробував заспокоїти десептикона медик. – У цьому немає нічого образливого і смертельного, зрозумій.

- Це мінібот! - Рестлайн не міг знайти собі місця від обурення і злості. - Ти розумієш, який це ганьба для мене! Та для будь-якого десептикона ганьба! Цього бути не повинно! Це найбільш неправильне, що тільки можна уявити!

- Не лякай Файрлі! - гримнув на сикера Рейсер, сам дивуючись своєму спокою і сміливості. Але головну роль зіграло те, що малюк тривожно завовтузився у долонях, злякано дивлячись на творця, і готовий будь-якої миті розплакатися. - Я тебе певною мірою розумію, але тільки почасти. Фай розвивається нормально, без відхилень, і в майбутньому стане повноцінним мехом. А те, що він буде менше своїх побратимів не грає особливої ролі.

- Намагаєшся мене заспокоїти? - зло поцікавився Рестлайн, але вже говорячи тихіше.

- Намагаюся апелювати до логіки. Хоча, бачу, що безуспішно.

- А не пішов би ти до квінтів!

- А що я там забув сам? - хмикнув медик. - От якщо складеш компанію, тоді я подумаю над твоєю пропозицією.

- Ще чого, - неголосно обурився сикер, тільки тому, що останнє слово повинно залишитися за ним, і надовго замовк, дивлячись кудись у порожнечу. Думки плуталися, перетворювалися на клаптики, які танули з кожною новою спробою їх усвідомити. А десь в глибині іскри не давав спокою тихий, м'який, але наполегливий поклик.

Рейсер провів пальцями по яскраво-жовтій броні спарклінга, заспокоюючи його і втішаючи. Файрлі ледь чутно цвірінькнув, запитливо поглянувши медику в оптику. Потім перевів погляд на десептикона і знову защебетав, немов питав про щось важливе.

«Чому? Чому опі не хоче взяти мене на маніпулятори? Він поганий? Ні, він хороший. Він найкращий, але чому ж тоді?..»

Файрлі усією своєю іскоркою хотів, щоб його творці були задоволені і щасливі, але що він міг зробити... Він ще навіть не розумів різниці, тієї прірви, яка лежала між Рестлайном і Айсі з Рейсером. І нехай старші будували мости над цією прірвою, але біль і страх іржею в'їлися у життя.

«А може, я винен у цьому?»

Від цієї страхітливої думки по сріблястим щічкам малюка потік омивач.

- Ти що, Фаю? - стривожився автобот. - Що сталося?

Але якої відповіді можна добитися від крихітного спарклінга, особливо коли той засмучений. Рейсер за звичкою просканував корпус і не знайшов жодної причини різкої зміни настрою. Навіть переляку не відчувалося, принаймні, такого, який міг викликати плач. Все було настільки ідеально, наскільки це взагалі можливо. Отже, проблема була в іншому.

Рестлайн і сам не зрозумів, чому у нього раптом різко защеміло іскру, стало так огидно, як у далекому спаркстві, коли він втратив щойно знайденого друга.

«Але до чого тут це? Чому згадався саме той орн?»

- О, Праймусе, що трапилося? - не витримав він.

Медик здивовано глянув на десептикона, а наступної миті блакитна оптика спалахнула розумінням.

- Здається, Файрлі сильно переживає через щось.

- Ти ж медбот, так заспокой його. Скажи, що все гаразд і нічого страшного не відбувається.

- Не можу, - спокійно, але з легким відтінком провини в голосі, відповів Рейсер. - Слова не допоможуть, потрібно тепло іскри. Спорідненої іскри.

- І що? - сикер почав здогадуватися до чого хилить автобот, але вперто відмовлявся це усвідомлювати.

- А те, що лише ти можеш вселити в нього почуття спокою. Не я, а ти. Почекай, - медик з деякою підозрою подивився на синього з білим меха. - Ти ніколи з моменту створення не брав бету на маніпулятори?

- Звичайно, - буркнув Рест. - Де ти бачив десептикона, який займається  спарклінгами. Я цього робити не буду, навіть не проси!

Від такого різкого тону Файрлі здригнувся і жалібно заскиглив, дивлячись блакитними лінзами на сикера. Той на мить підняв оптику до неба, немов питаючи за що йому така кара, але вже прекрасно розумів, що йому діватися нікуди - доведеться робити те, про що його просять.

- Ти з процесору з’їхав? - розізлився Рейсер. - Що ти кажеш?! Фай - твоє творіння. Твоє, а не чиєсь.

- Оце вже ні! Це ви, автоботи, зациклені на метушні з дрібними, а ми...

Договорити сикер не встиг - медик встав і рішуче простягнув йому спарклінга.

- Візьми ти його, нарешті. Не муч ні себе, ні його.

- Я нікого не му... - десептикон затнувся, відчувши як болюче занила іскра. «О, Праймусе, що я роблю?».  Але все-таки вперто заявив. - Ні, і не думай.

- Так, - відрізав Рейсер. - тільки тупий безпроцесорний дрон буде чинити так, як ти зараз.

Рестлайн здригнувся від цих слів і спробував висунути останній аргумент:

- А якщо я його впущу?

- Не впустиш, - запевнив сикера медбот. - Я за все своє життя жодного разу не бачив, щоб творці упускали своїх бет.

Страх підкотив до іскри, торкнувся її холодними щупальцями, змусивши десептикона зіщулитися. Це буде останнім кроком, після якого шляху назад - до вільного і жорстокого життя солдата фіолетового знаку не буде. Вже не можна буде відмахнутися від обов'язків і прив'язаності. Всі нитки сплетуться в єдиний візерунок. Занадто красивий і правильний, щоб його руйнувати.

Але тільки дорога, що видніється попереду, ховає у собі занадто багато невідомості.

Щойно пальці Реста торкнулися яскраво-жовтої броні спарклінга, як по них розлилося лоскітливе тепло, а іскру охопило змішане почуття спокою і тихої радості. Тонка, невидима струна натяглася між нею та іскоркою Файрлі, який одразу ж затих і уважно вдивлявся в яскраво-червону оптику.

Перед спарклінгом розкрився цілий новий світ. Світ, у якому все знаходиться на своїх місцях. І дані, і опі - вони поруч і люблять його, і один одного. І це так добре...

***

Робочий день у ремблоці пройшов без пригод та ексцесів. Кілька дрібних ремонтів, планові огляди, ведення документації. Дімлайт жодного разу не виходив на зв'язок, упевнений, що Рейсер на складі, а Айсі і сама впорається з роботою.

Тільки сама Айсі ні на мить не могла знайти собі місця. Обов'язки виконувалися автоматично, а думки були далеко - там, де залишився малюк Файрлі. Фем знала, що Рейсер зуміє доглянути за спарклінгом, можливо навіть краще за неї. Але ж з ним був ще й Рест. І неможливо було припустити, як будуть розвиватися події в цій ситуації, враховуючи непростий характер обох мехів.

Тому, ледве з'явилася можливість, Айсі вислизнула з бази і, прийнявши альт-форму, рвонулася до свого житла. Дорогою вона молила Праймуса, щоб все було в порядку, і їй не довелося бачити руїни і посірілі корпуси настільки близьких їй трансформерів. Фантазія малювала такі страшні картини, що фем втратила почуття реальності, забувши, що такого не допустять ані медик, ані сам Рестлайн, незважаючи на свою десептиконську сутність.

***

- Ти махлюєш!

- Нічого подібного, я вже третю партію поспіль програю.

- Так, може здасися? - вкрадливим тоном запитує Рест.

- Ще чого, - фиркнув Рейсер. - Грай, давай, не відволікайся.

Коли Айсі увійшла в кімнату, то сторопіла. Подібної картини вона аж ніяк не очікувала побачити. Десептикон і автобот сиділи за столом, граючи в якусь азартну гру. Час від часу неголосно пікірувалися  але вже швидше за звичкою, ніж дійсно ненавидячи один одного. Обидва виглядали такими розслабленими, немов ніколи раніше не зустрічалися на полі бою, немов ніколи не були ворогами.

Було тихо, лише зрідка постукували по столу металеві пластинки, і так спокійно, що фем стривожено обвела кімнату поглядом. Полегшено зітхнула - Файрлі знаходився на перезарядці, згорнувшись у яскраво-жовтий клубочок, і ледь чутно муркотів.

Айсі притулилася до стіни і посміхнулася. Від побаченого на іскрі стало тепло і спокійно. Картинка з мирного життя, що на короткий орн стала реальністю. Крихітний куточок надії в цьому великому світі, що знаходиться в стані постійної війни.

Фем нічого не говорила, тільки дивилася і раділа, не підозрюючи, що скоро цьому прийде кінець.