Тихе щастя завжди приходить раптово. Підкрадається із спини м'якими кроками, торкається іскри та залишається там назавжди. Залишається, щоб зігрівати теплом, і від цього тепла на вустах з'являється посмішка. І все крім нього здається таким незначним.
Коли десептикони в черговий раз атакували базу, Рейсер спостерігав за Айсі вдвічі уважніше аніж раніше. Медик сам не міг зрозуміти, чому в іскрі оселилася така тривога за неї. Він відчував, що сталося щось незвичайне, але що саме не знав.
- Обер-режно! - він різко відштовхнув фем у бік, виводячи з-під пострілу. Боєвикон не очікував подібного і сторопів, коли не побачив жертву у себе під ногами, а в грудях різко стало гаряче і боляче. Медик стріляв добре, особливо тоді коли його сердили.
Айсі несвідомо приклала долоню до грудей, відчуваючи, як нова іскорка злякано забилася. За минулий декацикл зв'язок між ними стала сильніше, немов нова сутність вже починала усвідомлювати і визнавати одного зі своїх творців, і в той же час починала вести себе як окрема істота. Наближався час активації.
А поки фем ледь помітно посміхнулася, спіймавши на собі розгублено-обурений погляд Рейсера. Ох, і вискаже ж він все, що про неї думає, коли вони повернуться до ремблоку. Але зізнаватися не можна ні в якому разі... Ні за що.
Вона зовсім забула, що деякі речі неможливо приховати від того, хто знав її майже з самого дня активації.
***
Цей будинок вони з Рестлайном знайшли кілька орнів тому. Маленьке, затишне приміщення, дивом уціліле після всіх атак і нашесть мародерів. Воно знаходилося далеко від головних вулиць, де з'являлися патрулі, і на десептикона тут ніхто не звертав уваги.
Їм обом здалося, що кращого місця для тимчасового житла не знайти. Хотілося хоч чогось свого, спільного тільки для них двох. А ще для майбутнього спарклінга, який аж ніяк не міг жити на одній з баз.
- Далеко зібралася? - удавано байдуже поцікавився Рейсер, коли зустрів Айсі на виході з бази.
Фем здригнулася від несподіванки, обернулася, і медик зрозумів, що захопив її зненацька. В іскру закралася підозра.
- Я ... просто ... вирішила погуляти.
- За півджоора до відбою? - недовірливо примружив оптику білий мех. - А якщо чесно?
На фейсплеті сестри була вся гама почуттів від переляку до збентеження і сорому. Вона відвела погляд, так нічого й не відповівши. Вона не могла сказати правду, і збрехати медику теж не могла.
- Ну добре, не хочеш відповідати - не треба. Я і так знаю - йдеш на побачення з сикером. І, скоріш за все, на базу сьогодні не повернешся.
Айсі закусила губу і, опустивши погляд, тихо сказала.
- У нас є будинок. На околиці міста.
- Зрозуміло, - кивнув Рейсер. Щось подібне він передбачав, навіть не здивувався. - А якщо Дімлайт поцікавиться, де ти проводиш перезарядочні цикли?
- А чому це повинно його цікавити? - підвела оптику фем. - Це не вважається порушенням уставу. Якщо, звичайно, ніхто не видасть мене.
- Робити мені більше нічого, - фиркнув медбот. - Тільки я б на твоєму місці придумав переконливу відмовку. І носив з собою зброю. Не мені тобі розповідати, чим небезпечні нетрі міста.
Блакитна оптика фем спалахнула подивом і гарячою вдячністю. Айсі зніяковіло посміхнулася і міцно стиснула долоню брата, радіючи, що не доводиться нічого пояснювати. І не потрібно боятися, що її таємниця стане відомою всім.
Останні орни Айсі ходила сама не своя. Іскорка повинна була ось-ось відокремитися від її іскри, ритм їх биття часто збивався, входив в резонанс, і фем в ті моменти мучили незрозумілі напади тривожності. Вона ніколи раніше не чула про добровільне злиття іскор трансформерів різних знаків, і тепер починала боятися, що іскорка не витримає зіткнення двох програм, закладених в неї, не зможе вибрати якусь одну з них.
Заспокоювалася біла медбот тільки тоді, коли бачила в темному небі силует темно-синього з білими смугами на крилах винищувача. Не минало й орну, щоб Рестлайн хоча б на півджоора не прилетів до своєї спаркмейт. Короткі розмови, переживання один за одного, легкі посмішки, і трепетна радість від присутності. Це і було їхнє життя.
Закінчивши роботу у ремблоці, Айсі тихо вислизнула з бази. Спочатку фем не помічала наростаючого тепла в камері іскри, не звертала уваги, але вже коли вона підходила до будинку, тепло змінилося жаром. Немов в тумані медбот згадала, що це і є ознаки відділення іскри та судомно вхопилася за стіну. Стало страшно - вона зовсім одна. Рестлайн на базі, і якщо він покине своїх співзнаківців у цей момент, то біди не минути. Подібне не залишиться непоміченим іншими десептиконами.
Оптика почала збоїти, а жар став нестерпним. Фем присіла на перезарядочну платформу, намагаючись зрозуміти, як діяти далі. Звичайно, найрозумніше було взагалі не покидати меж бази та ремблоку. Але як тоді пояснити своє заіскрення співзнаківцям? А звільнити іскорку самостійно вона не зможе. Ох, яку ж дурість вона зробила... Страждаючи від гарячого шквалу у грудях Айсі зрозуміла, що є тільки один мех, який не буде задавати зайвих питань і зможе надати допомогу. Але тоді від його моралей нікуди не подітися.
«Рейсе...» - фем намагалася говорити якомога рівніше, не видаючи свого страху.
«Ти куди зникла?!» - тон у медика явно був нервовим. - «Де ти?!»
Фембот прогнала повітря по системах, намагаючись хоч якось охолодити майже розпечений корпус.
«Рейсе... я потім все поясню... мені потрібна твоя допомога... будь ласка...»
«От квінт, Айсі. Що з тобою? Де ти? » - Рейсер занервував всерйоз, по коммлінку голос сестри звучав уривчасто, з паузами, немов вона боролася з сильним болем.
«Я в порядку... просто... координати зараз надішлю... візьми з собою протоформу...»
Зв'язок урвався.
Здивований медик кілька кліків постояв, намагаючись усвідомити почуте, лайнувся в порожнечу і швидкими кроками вийшов із ремблоку.
До зазначених координат він дістався у альт-формі, дивуючись завзятості, відчайдушності Айсі, і водночас захоплюючись її сміливістю. І тим почуттям, яке штовхнуло цих двох на подібний вчинок.
Будинок знаходився на самому краю міста, майже в передмісті. Тут гуляв вітер, ганяв по вулиці дрібне сміття, і ніяких ознак життя. Прекрасне місце для тих, хто хоче сховатися від надміру цікавої оптики або приховати порушення правил і законів.
Коли Рейсер увійшов до кімнати, то Айсі все ще сиділа на перезарядочній платформі, спершись об стіну і притиснувши долоню до грудей. Побачивши медика, вона слабо посміхнулася.
- Дякую, що прийшов...
- Знаєш, як це називається? - обурився Рейсер, закриваючи за собою двері і підходячи до фем. - Це називається безвідповідальністю! Ти чим думала?! Бампером?! Не могла мене попередити хоча б?!
Він сильним впевненим рухом поклав її на платформу, починаючи сканування корпусу. Іскорка вже майже відокремилася - він встиг вчасно, інакше, коли в одному корпусі довгий час знаходяться дві повноцінні іскри, це може закінчитися погано для однієї з них. А то й для обох.
- Я не могла, - тихо відгукнулася Айсі. - Не мала права...
- Права вона не мала! - медик трохи заспокоївся, коли зрозумів, що нічого небезпечного з сестрою не сталося, але не збирався цього показувати. - Ти процесор відключила. Я добре відгадую твої мовчазні загадки, але про таке навіть подумати не міг!
- Рейсе... - її голос звучить так жалісно, що медбот тільки зітхнув, дивлячись на присоромлену колегу. - Пробач. Ну як би я сказала?
- Так би й сказала. Про ваші зустрічі я і так знав. Наслідок закономірний. І якби хотів вас обох видати, то не став би чекати встановлення міцних відносин.
Блакитна оптика фем спалахнула переляком, вона схопила медика за долоню.
- Ти ж не...
- Ні! - відрізав Рейсер. - Я схожий на бездушного дрона?
Замість відповіді Айсі ойкнула і знову доторкнулася до грудей.
- Здається, іскра відокремилася...
- Спокійно, без паніки, - миттєво відреагував медик. - І бажано без розмов.
Він акуратно відключив всю систему чутливих сенсорів на корпусі фембот, щоб уберегти системи від зайвих перевантажень. Айсі не відриваючись, уважно стежила за кожним рухом, але слухняно мовчала. Радість і тривога злилися в одне болюче почуття.
Медик тим часом дістав з підпросторової кишені крихітну сіру протоформу, яка легко вмістилася у нього в долоні, і розкрив грудний відсік фем. Бот обережно перебирав заплутану мережу чутливої проводки, розсовуючи її в сторони, щоб дістатися до камери іскри. Він відчував биття енергонових магістралей, які чим далі розташовувалися від поверхні броні, тим більш тонкими й тендітними ставали. Як не намагався Рейсер бути максимально акуратним, але проводка рвалася, заливаючи його пальці і грудний відсік мастилом навпіл з енергоном.
Білий мех тихо вилаявся крізь дентапластини і почав зашивати магістралі, щоб попередити втрату життєво важливих рідин. Не можна було допустити потрапляння енергону в камеру іскри, і медик підключив портативний апарат для відкачування рідин. Айсі терпляче мовчала, час від часу, кидаючи співчутливі погляди на брата і відчуваючи себе винною в тому, що її системи такі тендітні.
Нарешті Рейсер знайшов у плетиві дротів саму камеру, надійно захищену пластиною, яку практично неможливо відкрити силою, не заподіявши нестерпного болю.
- Айсі, відкрий камеру іскри... - він закусив сріблясту губу, відчуваючи, як власна іскра заходиться в хвилюванні. Починався найвідповідальніший етап, коли потрібно уважно стежити і за нової іскоркою і за її творцем, в будь-який момент чекаючи можливої відмови систем.
Фем зітхнула. Її раптом охопив страх за себе і ще не активованого спарклінга. Але вона могла тільки спостерігати за роботою зосередженого медбота, ввіряючи йому обидва життя.
У камері яскраво горіли два вогники. Один був іскрою Айсі, яка билася нервово і нерівно, а другий мерехтів і переливався, перебуваючи в постійному русі. То, наближаючись до іскри творця, то віддаляючись.
Рейсер на мить завмер, коли побачив цю прекрасну картину. Останній раз брати участь у активації нового трансформера йому доводилося тільки на практичних заняттях в медичній академії. Тільки тоді поряд були досвідчені викладачі, які могли підказати, що робити, якщо іскорка почне гаснути, як бувало при відділенні. А зараз у нього є тільки надія що все буде добре. Він не мав жодного уявлення, як поведе себе іскра, що увібрала в себе сутності обох знаків.
Медик відігнав усі сумніви геть і обережно простягнув маніпулятор до нової іскрі. Та наче відчула це і з цікавістю ткнулася в замащену долоню. По пальцях розійшлося приємне лоскітне тепло. Але довго тримати її поза корпусом не можна, і бот, обережно підштовхуючи іскорку, вклав її в протоформу.
Блакитна оптика Айсі яскраво спалахнула, коли фем зрозуміла, що активація почалася. Вона з радістю спостерігала, як по сірій поверхні протоформи пробігають хвилі золотистого світла, перетворюючи і змінюючи її. Рівне сяйво і крихітний корпус набуває обрисів фігури сикера, такої ж тендітної та елегантної, і свій колір.
«Слава Праймусові, все пройшло успішно...» - медик дозволив собі розслабитися на кілька нанокліків, перш ніж укласти проводку на місце, перевірити цілісність всіх магістралей і переконатися, що в грудному відсіку немає рідини у вигляді суміші масла і енергону.
Рейсер ще раз швидко просканував фембот, і, переконавшись, що їй самій допомога не потрібна, включив сенсорну мережу. Айсі несвідомим жестом простягла маніпулятори до маленького корпусу спарклінга. Її блакитні лінзи світилися радістю, захопленням і ніжністю. Медик бережно передав їй малюка, постійно стежачи за його станом. Перші кілька джоорів найважливіші в його житті, і визначають функціонування всіх систем в подальшому.
Спарклінг, вже було зрозуміло, що це мех, ворухнув крихітними маніпуляторами і активував оптику, з цікавістю дивлячись на світ навколо нього.
Рейсер ахнув.
- Він же автобот... Але... але ж... сканер показував зовсім інше...
- Що? - підняла на нього погляд Айсі.
- Ні, нічого, - медик потер перенісся. - Скоріш за все, просто глюк. Не звертай уваги.
«Дві програми! Дві базові прошивки в одному створінні! Але ж це величезна рідкість!.. »
Тепер вони обидва розглядали маленького меха в долонях фембот. У того були блакитна оптика, яскраво-жовтий колір корпусу, і кілька червоних вставок - на плечах, і на маніпуляторах, як браслети. Лагідно погладжуючи спарклінга, Айсі відчула на його спинці два крихітних відростки - зачатки майбутніх крил.
- Дивись, він зможе літати, - прошепотіла фем.
Медик нічого не відповів, поринувши в роздуми. Такого він ніколи раніше не бачив. Творіння двох протиборчих знаків виявилося найбільшим дивом, яке він зустрічав у своєму житті.
- Завтра я принесу кілька термоковдр. Спарклінгові потрібна постійна температура навколишнього середовища поки його системи ще не зміцніли. А тебе завтра прикрию перед Дімлайтом, - Рейсер зітхнув. - І на що я йду?.. Це ж порушення уставу.
Айсі підняла на нього приголомшений погляд.
- Але... але зі мною все в порядку. Не потрібно так ризикувати через мене. Я ж повернуся на базу.
- Не завтра, - відрізав медик. – Тобі має бути відомо, як небезпечно залишати бет на самоті в перші орни їхнього життя. На тобі тепер відповідальність, не забувай про це, альфа.
- Спасибі тобі, Рейсе, - тихо й щиро відповіла фем, посміхаючись своєю м'якою ніжною посмішкою.
Біли мех лише похитав головою, не маючи, що відповісти.
***
Спочатку були лише уривки програмного коду. Чужих кодів. І вже майже своїх. Хаотичне сплетіння інформації, її розрізнені частини, які ще не несуть ніякого змісту.
Зміст з'являється потім, коли шматочки рядків сплітаються у потрібному порядку, формуючи абсолютно новий візерунок. Так, у цій механічній і логічній строгості теж є краса, витонченість, неповторність. Це індивідуальність.
Нескінченні рядки складаються в щось схоже на гіпертекст, і він буде визначати основні принципи мислення і поведінки.
Але яким би складним не був програмний код, він не більше ніж сукупність нічого не значущих команд. Не вистачає якоїсь дрібниці, яка робить з будь-якого трансформера не бездушну машину, а розумну, мислячу істоту, яка має почуття.
Нова іскорка торкається іскри одного зі своїх творців, вбираючи в себе енергію для того, щоб жити, невиразні тіні почуттів, емоцій, спогадів. Так створюється особистість.
Світло... Замість теплої затишної темряви, де немає ніяких небезпек, тільки їх слабке відлуння, з'являється спалах яскравого сяйва. Мить, і в нову іскру надходить нескінченний потік інформації.
Самоусвідомлення. Розпливчасті поняття, що були до цього лише образами, набувають змісту. Процесор починає посилати імпульси у всі частини корпусу, активується сенсорна мережа, а перед оптикою замість шумів і перебоїв є чітка картина навколишнього світу.
І перше, що бачить над собою спарклінг це дві пари ясно-блакитної оптики. І одна з них точно належить його дані. Він відчуває її енергетичне поле, наповнене радістю, щастям і... зовсім трохи втомою. Крихітні маніпулятори тягнуться до білої фем, бажаючи торкнутися її, втішити.
Дані... з вокодера виривається тихе ніжне муркотіння. Інакше маля ще не вміє висловлювати свою любов.
Альфа посміхається - це добре. А хто це поруч? Це не опі. Цей хтось інший, чужий і водночас трохи схожий на дані. Теж посміхається, хоча зовні дуже суворий. Він не випромінює загрози, а отже він добрий.
Добрий, злий. Тепло і холод. Чужий, свій. Це поки весь спектр почуттів, які здатний усвідомити новоактивований спарклінг. Але подібна дуальність триватиме зовсім недовго, потім програма почне вловлювати нюанси, тонкощі взаємин, ускладниться сама, поки не складеться повна різнобарвна картина світу.
Спалахує повідомлення про критично низький рівень енергії. Поки її зовсім мало, не вистачає, щоб повноцінно осмислити все з першого погляду. Але після перезарядки, яка так схожа на існування біля іскри свого творця, можна буде дізнатися ще більше. Цікавість не в змозі змагатися з втомою, і жовтий з червоними вставками спарклінг йде в офф-лайн.
***
Рестлайн лаявся про себе, радіючи, що поруч немає нікого, хто б міг прочитати його думки. Нарада у командира бази затягувалася, і сикер вже майже не слухав його, рахуючи кожен клік, що віднімав у нього час, який він міг би провести з тими, кого він любив. Не потрібно було жодних повідомлень, щоб відчути як іскорка, яку вони з Айсі створили, отримало своє власне самостійне життя. Всередині у десептикона немов натягнулася невидима струна, яка болем відгукувалася на кожну думку про можливу біду. Він тепер не один, і просто зобов'язаний зберегти і захистити те, що йому подарувала доля.
- ...ніяких помилок не дозволю, - закінчив фразу Фейтгейл, пильно дивлячись на сикера, який відволікся від теми. - Особливо це стосується тебе, Рестлайне.
- А що я? - стрепенувся десептикон.
- А що ти? - передражнив його Варвінд, не звертаючи уваги на палаючу від обурення оптику командира. - У полон ти потрапив з власної дурості.
- Якщо ти допустиш хоча б один промах, то я тебе особисто деактивую, - з похмурою скрадливістю повідомив сикеру Фейтгейл.
Рестлайн нервово і зі злістю повів крилами. Він і так допустив стільки промахів, що можна самому собі розтинати камеру іскри, щоб уникнути страшної смерті.
- Я зрозумів. Більше такого не трапиться.
«Так-так, не станеться. Вже сталося! І так паскудно на іскрі... як давно вже не було... »
***
Айсі чула, як гудуть турбіни винищувача, чула знайомий звук кроків, але все одно здригнулась, коли відчинилися двері і на порозі з’явилася темно-синя постать з червоними лінзами. Після відділення іскри фем була настільки слабкою, що не змогла б чинити опір, якби перед нею був ворог. Вона не могла навіть підвестися з перезарядочної платформи, тільки притискала до себе крихітний жовтий корпус.
Рестлайн відчував весь біль і втому своєї спаркмейт, і це його гнітило не менше, ніж попередні збори. Спарклінг викликав не радість і розчулення, а тільки подив. Що це? Невже це їх творіння? Навіщо?.. Але відірвати погляду від маленького вогника він не міг. Щось глибоко всередині підказувало йому, що так має бути. Дивне, незвичне відчуття зламувало програму, змушуючи стримувати одвічне десептиконське бажання знищити слабку і нікчемну істота. Все ж таки протоколи творця були сильнішими.
Темно-синій мех сів на платформу поруч з Айсі і насторожено розглядав сплячого спарклінга в її маніпуляторах, розгубившись, коли той активував свою блакитну оптику і з цікавістю подивився на десептикона.
- О, Праймусе, який же він дрібний... - в голосі чується розчарування.
Айсі не втрималася від сміху.
- Ресте, йому ж усього кілька джоорів. І це ще ледь сформована протоформа. Ти ставиш йому занадто високі вимоги.
- І до того ж автобот, - не вгамовувався сикер. - Це ж ганьба для будь-якого порядного десептикона. Ну що ти смієшся, я серйозно говорю.
Незважаючи на слабкість фем тихо сміялася, сховавши обличчя на його плечі, а малюк замурчав, чуючи такі знайомі голоси. Рестлайн мимоволі обійняв Айсі за плечі, притиснув до себе, на іскрі ворухнулося щось тепле і приємне, але залишки гордості не дозволяли в цьому зізнатися.
- Відпочинь, - м'яко порадив десептикон. - Я буду поруч, можеш ні про що не турбуватися.
Якби він цього не сказав, Айсі продовжувала триматися, але тепер вона особливо гостро відчула необхідність відпочинку. Її вистачило тільки на слабке питання-докір.
- Ресте, ти забув, що малюкові потрібно дати ім'я?..
«Ім'я? О, Праймусе, та я навіть не можу повірити, що це не збій в процесорі, а ти просиш назвати... Ох, Айсі, ти як всі фембот - невиправна в своїй програмі... »
Рестлайн уклав білу фем на платформу, укривши спарклінга, який притиснувся до неї, ковдрою. Їй потрібен час, щоб всі системи повернулися в норму. А сам тим часом запитав.
- І яке ж?
- Файрлі, - тихо прошепотіла Айсі. - Мені здається, йому підійде. Як ти думаєш?
Сикер кинув ще один короткий погляд на спарклінга. Жовтий корпус з червоними вставками нагадував йому теплий вогник, але виглядав настільки маленьким, що здавався насмішкою. А ще й ці майбутні крила... він тільки зараз помітив крихітні відростки на спинці малюка. І блакитна оптика... точно насмішка... І що з нього вийде?..
Але ім'я немов стало останньою крапкою, що завершила створення. Тепер це вже не щось безіменне і безглузде. Це їх створіння. Це вони самі... І незважаючи на весь свій скептицизм, десептикон зрозумів, що ім'я підійшло малюкові якнайкраще.
- Підійде... - він лагідно доторкнувся вустами до білого шолому. - Відпочивай... Потім поговоримо.
Фем посміхнулася і, погасивши оптику, пішла в офф-лайн. А Рестлайн сів у крісло в кутку і довго дивився на свою родину. Таку дивну, і таку єдино кохану.
***
Жовтий спарклінг згорнувся клубочком, притулившись до грудей своєї дані. Там було тепло і любов - те, що зігрівало в невідомому світі. Тільки одне бентежило малюка - не вистачало іншої частинки, іншої половинки радості. Опі... чому він так і не доторкнувся до нього? Спарклінг у своїй несвідомій цікавості, бажанні пізнавати і такий же несвідомій ще любові, потягнувся маніпуляторами до темно-синьої броні, але мех чомусь відсахнувся. У нього червоні лінзи. Можливо, тому він не схожий на тих, кого Файрлі знав до цього? А в цьому червоному погляді крився подив, здивування, навіть легкий страх. Може опі просто не любить його? Від цієї думки малюкові стало погано, і він здригнувся всім своїм крихітним корпусом. Але ж енергетичне поле альфи світиться радістю, щастям і любов'ю. Тільки він ще сам про це не знає. Ні, опі добрий, так само як і дані. Просто трохи інший... йому потрібен час... щоб зрозуміти і прийняти...
Файрлі тихенько замурчав уві сні, сподіваючись, що одного разу альфа візьме його на маніпулятори і між ними встановиться такий самий тісний і теплий контакт, як і з дані. Це ж так добре...
***
Варвінд швидким кроком йшов до кабінету Фейтгейла. Сикер виглядав роздратованим, стурбованим і водночас злим. Чергове загадкове зникнення Рестлайна не пройшло повз його увагу. І це вже було занадто для того, щоб мовчати. Подібне порушення дисципліни вимагало доповіді начальству.
- Варвінде? - золотий з зеленим мех здивовано підняв голову від документації. - Що тобі треба?
- Я повинен повідомити вам про Рестлайна, - відчеканив сикер.
Фейтгейл відповів йому здивованим поглядом.
- І що ж?
- Мені здається він зрадник...
- Зрадник? А чи не занадто самовпевнено стверджувати це, не маючи доказів? Чи вони у тебе є?
- Ні, але... - червоно-жовтий мех відвів погляд. - Він поводить себе не так як раніше. І мені здається...
- Здається? - у голосі командира відчувається сарказм. - На війні немає місця подібній невпевненості. Я точно знаю, що Рестлайн прекрасний воїн відданий справі.
- Ви довіряєте йому навіть після того як він побував в полоні у автоботів? - звився сикер. - Так саме після цього він став поводитися дивно! Хоча він завжди відрізнявся нестандартною для десептикона поведінкою!
Фейтгейл не втримався від усмішки і, склавши маніпулятори на грудях, подивився на підлеглого.
- Ти завжди його ненавидів, Варе. З самої першої вашої зустрічі. Тільки намагався не показувати цього.
- Є за що, - огризнувся Варвінд. - Сикер-одинак це неправильно. І дивно. І взагалі, невідомо що в нього в процесорі відбувається!
- Але ні доказів, ні фактів у тебе немає? - спокійно поцікавився командир десептиконів.
- Ні, шарк їх забирай! А ви хіба забули, яким він був до Академії, де з нього хоч трохи вибили дурість?
- Я все пам'ятаю, - холодно зауважив Фейтгейл. - Якщо тобі більше нічого сказати, то можеш йти.
Сикер блиснув червоною оптикою і, насупившись, вийшов. А золотий з зеленим мех задумливо дивився в стінку.
Так, він пам'ятав ту історію. Той епізод з життя темно-синього сикера. Кілька бриймів, які в черговий раз перевернули його сприйняття світу. І саме тоді Фейтгейл зрозумів, яким почуттям можна керувати одинаком. Тільки страхом. І ще болем.
Той автобот бився як в останній раз - відчайдушно, сміливо. Фейтгейл навіть мимоволі замилувався, шкодуючи, що такого воїна не можна переманити на свою сторону. Тільки під прицілом трьох зброй мех здався, виблискуючи блакитною оптикою.
- Ну, що, пристрелити його відразу, - зелений боєвикон приставив гвинтівку до шолома воїна. - Чи по частинах?
Золотий із зеленим мех затримався з відповіддю. Але згадавши дещо, наказав.
- Цього на базу. Він нам ще знадобиться.
Темно-синій сікерлінг виглядав заляканим і розгубленим. На базі десептиконів йому доводилося нелегко. Мало того, що він був наймолодшим серед усіх, так ще й відрізнявся спокійною і незлобивою вдачею, у порівнянні з іншими десептиконами. Напевно, тому його використовували як гінця за високозарядженим енергоном, штурхаючи при кожній нагоді. І навіть поява ще трьох сикерів не змінило його положення. Старші крилаті товариші дивилися на нього як на недопроцесорного дрона, кожен раз висловлюючи припущення, що він тільки насмішка Праймуса, а не сикер.
От і зараз Рестлайна заштовхнули в зал, де крім нього стояла тріада на чолі з Варвіндом, Фейтгейл і полонений автобот.
- Ну що, Ресте, - золотий з зеленим мех, блиснув червоною оптикою. - Прийшов час довести, що ти на нашому боці, а не на їхньому, - він кивнув на бранця. - А то деякі вже починають сумніватися у твоїй вірності.
Сікерлінг здивовано дивиться то на автобота, то на свого командира. Він уже починає розуміти, чого саме від нього хочуть. І від цієї думки стає гидко. Блакитна оптика не виглядає злою, скоріше співчуває.
- Я... я не можу, - пробелькотів Рестлайн. - Не... не... він же бранець... Це ж безчесно.
- Безчесно?! - рикнув Варвінд, даючи йому ляпаса. - Забудь ці слова назавжди! Ти, глюк...
Фейтгейл похмуро посміхнувся і штовхнув автобота в спину, змушуючи того стати на коліна. Блакитний спалах погляду обпікає всіх присутніх, але на сікерлінга ворог дивиться з жалем і м'якістю, немов на своє створіння.
- Залиште його у спокої... - голос звучить втомлено, але не зломлено.
- А ти взагалі стули пельку, автомотлох, - червоно-жовтий мех штовхнув полоненого. - Тобі слова не давали.
Автобот тільки хитнув головою, а з рота потекла тоненька цівка енергону.
- Так от, про що це ми, - з награною задумою зауважив Фейтгейл. - А, про це!
Він приставив зброю до шолома Рестлайна, від чого той здригнувся і стиснувся в грудочку.
- Вибирай, або він, або ти. Якщо так важко зробити вибір, то дам підказку - його, - він кивнув на бранця. - Дезактивують у будь-якому випадку. Тебе - якщо ти зробиш неправильний вибір. Так що вирішуєш?
Два погляди - блакитний і червоний схрещуються у німому діалозі. Подібне повториться дуже і дуже нескоро, вже тоді, коли сикер забуде про те, що таке можливо.
«Я не можу... але я так боюся... не хочу тебе вбивати...»
«Не бійся, малий. Це не так страшно, як ти думаєш. Це ще не вибір, це прямий шлях. Вибір буде потім, і він значно складніший».
«Пробач... мені дуже шкода, що так вийшло. Адже ми воїни, а не кати... »
- Та цей дрібний глюк просто боїться, - презирливо зауважив Варвінд. - Сумнівається. Який з нього десептикон?! Може і його пристрелити за компанію?
Рестлайн пригасив оптику і, активувавши зброю, вистрілив. Так страшно дивитися на сіріючий корпус. І так цікаво... Стільки енергії вивільняється, коли гасне іскра. А в повітрі наче рветься невидима нитка, і ще довго її дзвін віддається в аудіосенсорах.
Від змішаних почуттів сікерлінг похитнувся, не розуміючи, що це просто активується стандартний протокол. Так повинно бути, адже він десептикон. І червоний знак це ворог, для якого немає пощади.
Але сумнів таки був. І він не сховався від уважної оптики.
І вибір буде. І його зробить іскра. Але як про це можна було здогадатися?..
***
Рестлайн глянув на сплячу Айсі, на спарклінга, що притулившись до неї, і зрозумів, що саме його бентежить. Звідки? Як? Іскорку неможливо дістати без сторонньої допомоги... Самостійно фем впоратися аж ніяк не могла. Але хто ж тоді?!
Сикера обпекло страхом, ненавистю, і одночасно... вдячністю. Нежданим помічником точно був червонозначний, і якби не його допомога, то... Десептикон зіщулився, на мить уявивши собі біль своєї спаркмейт. Але чи знав цей автобот про те, чиє ще створіння цей спарклінг? Файрлі, тихо підказала іскра. Його звуть Файрлі, і це частина тебе. І тобі нікуди не дітися від цього.
- Айсі, хто тобі допоміг? - несподівано запитав десептикон, коли фем вийшла з перезарядки і сіла поруч з ним.
- Що? - блакитна оптика виглядає розгубленою, переляканою і збентеженою. - Ресте...
- Просто скажи, - стомлено попросив він.
- Рейсер...
- Той твій дружок, якого я підстрелив? - недовірливо уточнив сикер.
- Він мій брат, - тихо відповіла Айсі.
Червона оптика спалахнула подивом, про подібні родинні зв'язки він і не підозрював. Але до добра це чи до зла?
- Мене цікавить інше - він нас не видасть?
Фем відповіла йому обуреним поглядом.
- Навіть не думай про це, Ресте. Якщо ти довіряєш мені, то можеш довіряти і йому.
- Хотів би я... - невесело посміхнувся Рестлайн. - Але якщо у нас почнуться проблеми з боку твоїх співзнаківців, то я, принаймні, буду знати, кого звинувачувати. І кому відривати головний блок, - він виразно глянув на Айсі, яка відповіла м'якою посмішкою.
- Все буде добре, не хвилюйся.
