Поздним вечером Проул сидел за заваленным датападами столом. Слева от него лежала бóльшая стопка уже прочитанных и подписанных документов. Меньшая стопка — справа, и ее он еще не просматривал. К счастью, их осталось немного. Он не думал, что сможет бороться с нехваткой энергии дольше.

Послышался негромкий стук в дверь кабинета, и прежде чем он успел ответить, Джаз проскользнул в комнату с сияющей улыбкой на все лицо (впрочем, как всегда).

— Приветики, Проулер! — это казалось невозможным, но его улыбка стала еще шире. И вообще, он всегда умудрялся нарушать все научные законы.

— Привет, Джаз. У тебя ко мне какое-то дело? — спросил он у диверсанта, не заботясь, что тот взломал его систему защиты. Уровень энергии был слишком низок, а Джаз проделывал подобное постоянно.

— Ниче, ниче. Прост хотел тебе это отдать.

Проул устал теряться в догадках, что «это», поэтому просто взял, что ему давали, хотя Джаз уже давно сдал свой отчет.

— Ты можешь идти.

Джаз лениво отсалютовал, пока Проул смотрел в оставленный ему датапад; он не заметив озорного взгляда на фейсплейте меха, когда за тем закрывалась дверь.

Это были два предложения, идущие друг за другом. Два простых предложения по отдельности. Два безумно сложных предложения вместе.

Следующее утверждение ложно. Предыдущее утверждение правдиво.

Проул прочитал предложения один раз. Дважды. Трижды. Его центральный процессор зациклило, и логические цепи стали перегреваться.

Но если это утверждение правдиво, то предыдущее…

Хрясь! Он упал лицом вниз, и несколько искорок заплясали вокруг его головы, но датапад из руки не выронил. Джаз, радостно пританцовывая, вернулся в кабинет, довольно ухмыльнулся (естественно) и быстро отправил сообщение на коммлинк Рэтчета, прежде чем спрятать непрочитанные отчеты в подпространственный карман, пока Проул до них не добрался.

Он еще должен был сказать спасибо интернет-пользователю Player4 за подачу столь прекрасной идеи.

 

Пізнім вечором Проул сидів за столом, який був завалений датападами. Зліва від нього лежала більший стос вже прочитаних та підписанних документів. Менший стос був з правого боку, і його він ще не продивлявся. На щастя, їх залишилося небагато. Він не думав, що зможе ще довго боротися з нестачею енергії.

Почувся тихий стук у двері його кабінету, і перш, ніж він встиг відповісти, Джаз прослизнув у кімнату з сяючою посмішкою на все обличчя (втім, як завжди).

- Здоровенький був, Проулі! – його посмішка стала ще ширшою, хоча це вже здавалося неможливим. І взагалі, він примудрявся порушуватися всі закони науки.

- Привіт, Джазе. У тебе якась справа до мене? – спитав він у диверсанта, не переймаючись тим, що той зламав його систему захисту. В нього був занадто низький рівень енергії, щоб перейматися цим, оскільки Джаз так вчиняв постійно.

- Нічо', Нічо';. Просто хтів тобі це віддати.

Втомившись здогадуватися, що «це» таке, Проул взяв те, що йому давали, не дивлячись на те, що Джаз вже давно здав свій звіт.

- Ти можеш йти.

Джаз ліниво відсалютував, в той час, як Проул дивився в залишений йому датапад, не помітивши бешкетного погляду на фейсплейті меха, коли за тим зачинялися двері.

Це були два речення, що йшли один за одним. Два простих речення поодинці. Два неймовірно складних речення разом.

Наступне твердження хибне. Попереднє твердження вірне.

Проул прочитав речення один раз. Двічі. Тричі. Його центральний процесор зациклився, і логічні ланцюги стали перегріватися.

Але якщо це твердження вірне, то попереднє…

Хряць! Він впав обличчям додолу, і декілька іскорок затанцювали довкола його голови, але датапад з руки він не впустив. Джаз, радісно пританцьовуючи, повернувся до кабінету, задоволено посміхнувся (звісно, що так) і швидко відправив повідомлення на комлінк Ретчету, перш ніж сховати непрочитані звіти у підпросторовий карман, поки Проул не встиг їх прочитати.

Він ще мав подякувати інтернет-користувачу Player4 за надання такої чудової ідеї.